«Дідух – до хати, біда – з хати»
Традиція прикрашати оселю дідухом виникла набагато давніше, ніж ставити ялинку, кажуть народознавці. За звичаєм, напередодні Різдва, у Святвечір, його в оселю заносив господар та ставив на покуті. Дідух – це дух дідів, тобто, всіх попередників роду. І якщо раніше це була жменька сіна чи соломи, то тепер виготовляють дідухи в найрізноманітніших варіантах. Втім, якої б форми вони не були, усіх єднає чи не основне призначення – бути для родини своєрідним оберегом.
"Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-пучечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами. До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Дідух перебував в оселі до Нового року або до Водохреща"- так розповідала майстриня Валентина Петрівна Якимович учням 2(6)-А класу на майстер-класі з виготовлення дідуха.
Діти з великим захопленням брали в руки колоски жита, пшениці, вівса і складали
у пучки, в’язали. Згодом декорували сніп
соломою, стрічками і міцно зв’язували. Різдвяний атрибут вдався у всіх. З
нетерпінням чекаємо Різдва!
